Буває, що невпинно лютують хуртовини

Буває, що невпинно лютують хуртовини,
І вітер розриває спокій і мир.
Тоді я помічаю – нелегко за дощами
У серці зберегти спокій Твій.
Буває – рік за роком дощі змивають спокій,
І не проб’ється промінь у серце давно.
Та є в душі надія, яка, мов сонце, гріє,
І стукає в заплакане вікно.

Хоч злива за вікном все шумить,
За хмарним небом світиться блакить,
В блакиті вічний Єрусалим,
Мій рідний дім!
Там ангели прекрасні живуть,
Невпинно Богу славу несуть,
Там заповітна мрія моя,
Моє життя!

Коли бушує вітер, так хочеться зігрітись,
І огортає холод життєвих негод,
Та в небесах незмінна свята моя Вітчизна,
Де замість сонця сяє сам Господь!

Кличуть небеса в край той, де багато світла,
Огортає все любов Отця.
Висохне сльоза в тім краю, де радість вічна
Біля ніг Спасителя Христа!

Залишити відповідь