soco

Погаслий вогонь – Остывший очаг

Пагаслий вогонь ще ніколи нікого не грів,
Струмок, що засох, в спеку спрагнених не напоїв,
Розбита посудина воду не держить в собі,
І мертвий не може молитись, співати пісні.

Можливо, і ти як погасле багаття в пітьмі,
Зігріти любов’ю нікого з людей не зумів,
Можливо, і ти, як у спеку сухе джерело,
І хтось надаремно до тебе зі спрагою йшов.

О, друже, можливо і ти відійшов від Христа,
Турботами вже осліпила тебе суєта?
Можливо, якось непомітно ти став загасать,
Своїми гріхами відкинув святу благодать?

Можливо, ти не відчуваєш Ісуса руки
І замість посудини маєш лише черепки.
Можливо, душа твоя в’яне, як в’яне трава,
А ти і не знаєш, що вже вона як нежива.

Яка страшна доля погаслих, засохлих, пустих:
Служити гріху, бути мертвими серед живих.
Ти думав, що Бог абсолютно такий як і ти?
Що Він не замітить душевної тьми, пустоти?

Та Він не такий, наш великий, могутній Господь,
Він бачить усе, тому межу ти не переходь.
Він знає тебе, що собою несеш людям ти,
Тепло або холод, проміння, чи морок пітьми.

Тому не втечеш від суворих і ніжних очей.
Впізнає Господь тебе серед мільйонів людей.
Він стукає ніжно, послухай, не будь як граніт,
Господь – Добрий Пастир, від зла Він – надійний твій щит.

О, якби ти був не холодним, не теплим в житті,
Якби ти гарячим вогнем попалив всі гріхи!
Якби у мольбі на колінах ти ранок стрічав,
Якби ти побачити Бога так палко бажав!

Покликаний ти пломеніти любов’ю завжди,
Не будь недогарком кіптявим, гори і світи.
Багаттям палай у імлі переможно над злом,
В жару полуденну будь чистим, живим джерелом!

Неси людям силу і правду у чистих руках,
Життям своїм вказуй на праведний, істинний шлях,
Одежа твоя білосніжно хай сяє завжди,
Палає душа від любові, Христа доброти.

Тебе освітив і зігрів на Голгофі Ісус,
Щоб вістку спасіння почули іще з твоїх вуст.
Тому вдосконалюйся, серце від зла бережи,
До святості прагни постійно в своєму житті.

Одного Христа хай твої прославляють вуста,
Щоб кожен в тобі дивне Ймення Його прочитав.