soco

По тундрі непривітній, похмурій
Мчиться поїзд Барнаул – Воркута.
В темних ґратах вагонних там сидять християни,
І під стукіт коліс тихо спів їх луна.

По тундрі, по Сибіру холоднім
За правду Божу наших друзів везуть.
Та коли ми на волі їх побачимо знову,
За всю милість подяку віддамо ми Христу.

В неволі ви не падайте духом,
Ми разом з вами Божий творимо дім;
Хай тяжка ваша доля, і не раз сльози ллються,
Та Христова свобода жде незламних борців.

Та скоро пролетить час гоніння,
Впадуть всі ґрати і замки таборів,
Буде братство Христове, радість вічного літа,
І настане блаженство вічносяючих днів.