soco

Зійдім на Голгофу, друззя – Взойдем на Голгофу, мой брат

Куплет 1.
Зійдім на Голгофу, друззя! Спаситель у жертву віддав там життя. Месія лиш правди людей научав, Недужих зціляв, за що так постраждав, – Склонімсь перед Ним!

Куплет 2.
Зійдім на Голгофу, друззя! Ісус там мучення терпить до кінця. Він прагне, а оцет Тому подають, Що води живії з Його уст течуть. Склонімсь перед Ним!

Куплет 3.
Зійдім на Голгофу, друззя! Спаситель в любові благає Творця: «Прости їм: не знають, що чинять Мені!» Христова молитва знялась від землі… Склонімсь перед Ним!

Куплет 4.
Зійдім на Голгофу, друззя! Почуєм Ісуса слова до Отця: «О Боже Мій! Нащо Мене залишив?» О любі друззя, то за нас Він терпів! Склонімсь перед Ним!

Куплет 5.
Зійдім на Голгофу, друззя! Невже ж не зворушаться ваші серця?.. «Звершилось! Я дух Мій Тобі віддаю!» За нас Він пожертвував душу Свою. Склонімсь перед Ним!

Куплет 6.
Зійдім на Голгофу, друззя! Там грішного світу отрута уся Страждання безмірні Христу завдала – Лиш Божа любов нас від смерти спасла. Склонімсь перед Ним!

Автор – Іван Степанович Проханов (17 (29) квітня 1869 — 6 жовтня 1935)

Нам невідомі обставини написання цієї пісні, але пропонуємо вам ознайомитися з однією цікавою історією виконання пісні “Зійдім на Голгофу, друззя”. із життя Євгенія Пушкова

Два інструменти

На Уралі то тут, то там проходили суди над братами по вірі. Атеїсти стали практикувати відкриті суди в палацах культури, але вірян туди не пускали. Одного разу у Башкирії заарештували диякона церкви. Було зрозуміло, що хтось повідомляв владу про його працю. Брати хотіли знати: хто ж став зрадником? Мене попросили потрапити в зал суду і вислухати звинувачення. Я дочекався моменту, коли пускатимуть представників преси. Як і у усіх кор-респондентів, у мене був дипломат, в якому я носив ключі для налаштування фортепіано. Розговорившись з працівниками преси, я видався за одного з них і разом з ними пройшов в зал суду. Як і вони, я дістав зошит і став записувати хід судового засідання. З жахом я почув, як пресвітер зраджував справу церкви, звинувачуючи у всьому диякона. Він це робив сміливо, очевидно, думаючи, що його ніхто не викриє: вірян в залі немає, а диякона все одно позбавлять свободи. Залишаючись вірним Господові, диякон, мабуть, думав, що залишиться обмовленим, оскільки брати не дізнаються про те, як проходив суд. Я подумки молився і міркував, як підбадьорити брата. Як тільки судді пішли на перерву і підсудного відвели, я пройшов до рояля, дістав інструменти і став його настроювати, чекаючи, коли знову приведуть брата. Коли його привели, я, ніби пробуючи налаштування рояля, заграв “Зійдемо на голгофу, мій брат”. Програвши три куплети в художній обробці, я піднявся, зібрав інструменти, закрив кришку рояля і пішов на своє місце. Суддя і присяжні, що прийшли під час виконання гімну, здивовано переглянулися. Підсудний, низько схиливши голову, непомітно витирав сльози.

Коли суд закінчився і брата стали відводити, я, порівнявшись з ним, тихо сказав:

– Кріпися, милий брат, хай благословить тебе Господь!

Він підняв на мене очі. Його погляд був радісним.

– Значить, брати знатимуть? – квапливо прошепотів він.

– Все буде відомо, залишайся вірним Господові! – відповів я.

…

Пізніше брат-в’язень розповідав, що почута ним в день суду мелодія супроводжувала його в усі роки перебування в увязненні. І всякий спогад про це день вливав в серце радість і силу, щоб йти вперед.

Джерело: Автобіографія Евгеній Никифорович Пушков (нар. 6 березня 1941

 “Ти був усюди зі мною”