soco

На серці буває так тяжко й самотньо
Тернистою стежкою йти до мети.
Але все ж іду я, Ісусе, з Тобою,
Як Ти повелів за Тобою іти.

Я тут перехожий в землі незнайомій,
Нікому не любий, забутий людьми.
Висить моя арфа на гілці вербовій,
І пісня змовкає, струна не бринить.

І часто буває, як плаче дитина,
Так прагне утіхи душа моя тут.
І в край той бажаний, любимий і рідний
Душею, і серцем, і духом я рвусь.

В блакиті небесні, де сонечко сходить,
Туди підіймаю я очі свої,
Там втомлений серцем притулок знаходить,
Там спокій бажаний отримаєм всі.

І пісня прекрасна полине в ефірі,
З тим співом небесним свій голос зіллю.
А тут я нещасний, невільник в цім світі,
Співаю лиш жалібну пісню свою.