soco

1. Вже опівніч… де ж він? Чи не йде зі стадом,
Чи не йде зі стадом Авель, ніч давно?
І дивилась Єва поглядом печальним:
“Каїн! Чи не бачив брата ти свого?”

2. Їй не відповівши, совістю судимий,
Каїн залишає бідний свій намет.
Він такий похмурий, грубий, непривітний,
І з постелі мати, наче тінь, встає.

3. Дім свій залишивши, в степ біжить поспішно,
Стежкою каміння ріже ноги їй.
“Авель!” – кличе з болем Єва безутішно.
“Авель!” – відгукнулось тишею полів.

4. «Може, відійшов він вдаль зі своїм стадом?
Ангел, певно, знає з вогняним мечем.
Шлях він перекриє, та його вблагаю,
Може, він про сина скаже мені все».

5. І в Едемській брамі, де мечем вогняним
Сторож раю тихо шлях їй перетнув,
Запитала Єва голосом тремтячим:
– Чи зі стадом Авель не проходив тут?

6. – Плач, о Єво, гірко! Там, де за уступом
Гострого терновника поросли кущі,
Каїном убитий, бездиханим трупом
Він заснув навіки в темряві нічній.

7. То це смерть звершилась?… З сильним хвилюванням,
Мов збагнувши, мати до сина так спішить.
Раптом зупинилась – миле споглядання:
Авель перед нею… як він тихо спить.

8. Кучері сплелися, і відкриті очі
Мов би посміхались небесам святим,
Наче милувались мирним сяйвом ночі
Тихо, безтурботно риси молоді.

9. «Як же я злякалась, як до тебе бігла!
Авель! Встань, прокинься, встань, додому йди!”
Цілувала сина, до грудей тулила.
Авель їй ні слова, блідний і німий…

10. І проник їй в серце біль страждань пекучих!
Що сказав їй ангел, бачить тут вона.
Вперше зрозумівши, страшно все збагнувши…
“Смерть!” – лиш закричала, впавши у сльозах.

11. І пливли полями лиш туман і вітер,
Щоб убивця брата змити кров не зміг…
Зустрічало сонце лагідним промінням
Перше материнське горе на землі.