soco

1. Бог явився*, світ радіє,
Бо прийшов до нас Месія,
Цар царів і Спас предвічний.
Слава буде Йому вічна!
Буде Він від зла спасати,
Світло дивне всім давати.

Приспів:
Слово Тілом стало нині, веселіться усі вірні!

2. В бідних яслах в Вифлеємі
Бог-Творець родився нині,
І лежить там нагесенький
У стаєночці бідненькій.
Мати Сина вповиває,
До серденька пригортає.

3. Пастушки прийшли з ягнятком
Привітати Те Дитятко,
Дали шану яко Богу,
Поклонились Йому в ноги,
Весело Йому співали,
Свого Спаса вихваляли.

4. Три царі* знатного роду
На поклін прийшли зі Сходу,
Принесли дари багаті
Для Господнього Дитяти:
Золото, ладан і миро
Перед Ним поклали щиро.

5. Ми благаєм Тебе, Боже,
Увійди у серце кожне,
Захист дай в лиху годину,
Бо без Тебе ми загинем.
Дай здоров’я нам і сили,
Благослови край наш милий.

*Бог не родився 2тис.р. тому, а явився або втілився
* написано, що це були мудреці, а не царі, і не пише скільки їх було.Тільки про 3 дари згадано

Францішек Карпінський (пол. Franciszek Karpiński; 4 жовтня 1741, с. Голосків поблизу Отинії, тепер Коломийський район — 16 вересня 1825 в м. Волковиськ, тепер Білорусь) — польський поет, драматург; представник сентименталізму.
Життєпис
Народився у сім’ї дрібних шляхтичів — син Анджея і Розалії Карпінських. Батько — адміністратор родинного села поета, власності Потоцьких.
Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі Станіславова — школі з великими традиціями, заснованій у 1669 розбудовником міста Анджеєм Потоцьким. У 1718 р. перейшла до єзуїтів, які підняли її на дуже високий рівень. Тут він два роки вивчав риторику та філософію.
Після закінчення колегіуму вчився у Львівській єзуїтській академії, де здобув докторський ступінь з філософії

Францішек Карпінський (пол. Franciszek Karpiński; 4 жовтня 1741, с. Голосків поблизу Отинії, тепер Коломийський район — 16 вересня 1825 в м. Волковиськ, тепер Білорусь) — польський поет, драматург; представник сентименталізму.
Життєпис
Народився у сім’ї дрібних шляхтичів — син Анджея і Розалії Карпінських. Батько — адміністратор родинного села поета, власності Потоцьких.
Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі Станіславова — школі з великими традиціями, заснованій у 1669 розбудовником міста Анджеєм Потоцьким. У 1718 р. перейшла до єзуїтів, які підняли її на дуже високий рівень. Тут він два роки вивчав риторику та філософію.
Після закінчення колегіуму вчився у Львівській єзуїтській академії, де здобув докторський ступінь з філософії і гуманітарних наук та бакалавра богослов’я. Півтора року Францішек навчався у Відні, де опанував іноземні мови та слухав лекції видатних натуралістів.
У віці 40 років видав перший том віршів.
У 1819 Карпінський купив фільварок Харавщина у Волковиському повіті, де писав свої мемуари та провів залишок свого життя.
У нього було троє бранок серця, названих ним «Юстинами», однак ніколи не був одружений.
Гробниця поета знаходиться на кладовищі колишнього костелу в Лисково (біл. be-x-old:Лыскава (Берасьцейская вобласьць))
Олекса Довбуш
За свідченням істориків: 8 жовтня 1741 року — український опришок Олекса Довбуш нападає на маєток шляхтича Карпінського в селі Голосків Коломийського повіту і гуманно поводиться з породіллю і немовлям, майбутнім відомим польським поетом Францішеком Карпінським. Про те, яким ввічливим і люб’язним був Олекса Довбуш, розповів згодом у спогадах сам поет:
Того дня, — пише Ф. Карпінський, — трапилась у домі моїх батьків дивна пригода. Сусід і приятель мого батька Козловський перестерігав його (батька) на кілька годин перед тим, коли я мав побачити світ, що славний на все Покуття опришок Олекса Довбуш, який у цих краях немало себе показував, мав напасти на дім моїх родичів з 12 молодцями. В тяжких болях лежала моя мати на ліжку, а батько покинув хату, побоюючись, щоб не втратив життя, забрав наскоро з собою все, що міг, і сховався в недалекому лісі, наказавши при своєму відході, щоб для того страшного гостя і його товаришів поставити на стіл хліб, сир і горілку. Через годину після мого народження прийшов у двір Довбуш зі своїми; застав у всьому домі лише мою матір на ліжку і бабу, що мене мила і на руках тримала, — більше не було нікого. Моя мати не могла говорити з болів і переляку, баба приступила до Довбуша зі мною на руках і каже: „Ось годину тому, як народилася дитина, зважай на Бога і на хвору матір, і на немовлятко і не роби ніякої шкоди, коли тебе приймають, як доброго гостя”. Ці слова зворушили серце ватажка; він наказав своїм молодцям, щоб поводили себе чемно і засів з ними до їжі й до горілки, якої було досить. Бабі дав потім три злотих червоних, а мою матір просив, щоб дала дитині на згадку, що він там був, ім’я — Олекса — бо так звався Довбуш — і пішов зі своїми, не зробивши ніякої шкоди
Під час навчання у Станіславові, 24 квітня 1754 року, Карпінський став свідком страти соратника і наступника Довбуша — Василя Баюрака біля міської ратуші.

і гуманітарних наук та бакалавра богослов’я. Півтора року Францішек навчався у Відні, де опанував іноземні мови та слухав лекції видатних натуралістів.
У віці 40 років видав перший том віршів.
У 1819 Карпінський купив фільварок Харавщина у Волковиському повіті, де писав свої мемуари та провів залишок свого життя.
У нього було троє бранок серця, названих ним «Юстинами», однак ніколи не був одружений.
Гробниця поета знаходиться на кладовищі колишнього костелу в Лисково (біл. be-x-old:Лыскава (Берасьцейская вобласьць))
Олекса Довбуш
За свідченням істориків: 8 жовтня 1741 року — український опришок Олекса Довбуш нападає на маєток шляхтича Карпінського в селі Голосків Коломийського повіту і гуманно поводиться з породіллю і немовлям, майбутнім відомим польським поетом Францішеком Карпінським. Про те, яким ввічливим і люб’язним був Олекса Довбуш, розповів згодом у спогадах сам поет:
Того дня, — пише Ф. Карпінський, — трапилась у домі моїх батьків дивна пригода. Сусід і приятель мого батька Козловський перестерігав його (батька) на кілька годин перед тим, коли я мав побачити світ, що славний на все Покуття опришок Олекса Довбуш, який у цих краях немало себе показував, мав напасти на дім моїх родичів з 12 молодцями. В тяжких болях лежала моя мати на ліжку, а батько покинув хату, побоюючись, щоб не втратив життя, забрав наскоро з собою все, що міг, і сховався в недалекому лісі, наказавши при своєму відході, щоб для того страшного гостя і його товаришів поставити на стіл хліб, сир і горілку. Через годину після мого народження прийшов у двір Довбуш зі своїми; застав у всьому домі лише мою матір на ліжку і бабу, що мене мила і на руках тримала, — більше не було нікого. Моя мати не могла говорити з болів і переляку, баба приступила до Довбуша зі мною на руках і каже: „Ось годину тому, як народилася дитина, зважай на Бога і на хвору матір, і на немовлятко і не роби ніякої шкоди, коли тебе приймають, як доброго гостя”. Ці слова зворушили серце ватажка; він наказав своїм молодцям, щоб поводили себе чемно і засів з ними до їжі й до горілки, якої було досить. Бабі дав потім три злотих червоних, а мою матір просив, щоб дала дитині на згадку, що він там був, ім’я — Олекса — бо так звався Довбуш — і пішов зі своїми, не зробивши ніякої шкоди
Під час навчання у Станіславові, 24 квітня 1754 року, Карпінський став свідком страти соратника і наступника Довбуша — Василя Баюрака біля міської ратуші.