Скільки раз Ти, Господь, з любов’ю,
Наче сина, мене повчав.
Та я знав лиш недобру волю,
Твердо серцем своїм мовчав.

По пустелі сухій, суворій
Йшов, не знаючи сам куди.
Бачив лиш міражі і горе,
І губились мої сліди.

Я отруту гріха безпечно,
Наче воду холодну, пив.
Та Твоє милосердя вічне,
Ти ще здавна мене любив.

У важких, наче сон, блуканнях
І щоденної суєти,
Moв надія моя остання,
В моїй долі з’явився Ти.

І для мене, мов нагороду,
Ти в долонях води подав.
І на свій превеликий подив
Я побачив рубці від ран.

З того часу мені дорожчі
Стали рани і кров Христа.
Я спасенний! Це милість Божа
І Його благодать свята.
_______________________

П

1 Куплет:
Боже мій, Ти не раз з любов’ю біля серця мого стояв,
Та свою лиш святив я волю, і в безумстві своїм мовчав.
По пустині глухій,тернистій я ішов, а куди не знав,
Міражів нескінченних блискіт мене вабив постійно вдаль.

2 Куплет:
Я отруту гріха безпечно, ніби воду холодну, пив.
Та в Своїм милосерді вічнім Ти так само мене любив.
В круговерті земній, в блуканнях нескінченної суєти,
В безутішних душі стражданнях мені раптом з’явився Ти.

3 Куплет:
І тоді, мов би в знак прощення, Ти в долонях води подав,
Нахилившись до них, завмер я – там видніли рубці від ран.
І з тих пір мені найдорожчі Його рани і кров свята,
Я спасенний – це милість Божа, Він імʼя там моє вписав.
= перекл. Лариса Пашко =