soco

Зорі потьмяніють – Звёзды потускнеют…

Зорі потьмяніють,
Небо згорнеться сувоєм,
Ноги сильних ослабіють,
І всі постануть перед вічним Богом.

І зійде Він
Як сонце сходить,
Над землею в сяйві стане.
До одних всміхнеться Він — і нагородить,
А на інших навіть не погляне.

Від плачу тоді все стане темне,
І сльози потечуть рікою.
Господи, чомУ Ти не зімною?
І не дивишся чомУ на мене?
Господи, чому Ти не зі мною?

І Він промовить: — А ну згадай-но,
Як Я в двері стукав, хворий, бідний.
Тільки ти на Мене не поглянув,
Хоч і знав, що ти Мені потрібний.

І закричиш ти: — Не розумію!
Це ж коли просився Ти недужим?
Скажи, коли Ти, Боже, мав надію
На допомогу, а я був байдужим.

— Просив я хліба, як та дитина,
Побитий був я, стогнав з безсилля,
Та мимо ти пройшов, поглянув дивно,
Мов посипав мої рани сіллю.

А ті, кому Я роздаю дарунки,
Ті почули плач, що Я страждаю,
Помогли Мені, спасли від муки
У надії, що їх Я згадаю.

Стане кожен з них приємним Богу,
Він їм виконає всі бажання.
А ті, інші, не повернуть повністю боргу —
Справедливе буде їм карання.