soco

Я знаю Того, Хто є Альфа й Омега,
Я знаю Того, Хто є Вічна Любов,
Йому віддаю всі удачі й проблеми,
Одному Йому довіряюсь цілком.

Я знаю Того, до Котрого без стуку,
Без візи й запрошення можна прийти.
Він бачить все наскрізь і чує без звуку,
І рани у грудях зшиває мої.

Я знаю Того, Хто в біді не лишає,
Хто поруч завжди, не ховає лиця.
Він стіни руйнує, моря розділяє,
І вихід дає із глухого кута.

На відстані лише простої молитви
Зробився доступним Він людям усім.
І знаю, що Він не шкодує палітри,
Вплітаючи срібло в тони сірих днів.

Я знаю Його. Він такий пречудовий,
Мене надихає ця дивна краса.
Очима незримий, але безвідмовний,
В Нім велич премудрості і простота.

До Нього біжу, коли в серці безсилля,
Немає любові до ближніх в душі.
Любов всепрощаюча і не фальшива,
Її неможливо створити в собі.

Вона тільки Ним нам дається без міри.
І лише вона усе змінює в нас.
Вона огортає собою світ грішний,
Її не вміщає ні відстань, ні час.

І тільки тоді, коли нею сповняюсь,
Я знову прощаю і ближнім служу,
Тоді обновляюсь, ціную й смиряюсь,
І всі нагороди приношу Йому.

І те, що Він – казка, доводити можна,
Та тільки даремно, достатньо мені
Поглянути лиш на свій шлях, що пройшов я –
Так міг провести крізь пітьму тільки Він.

Достатньо згадати мені Його руку,
І те, як мене Він помилував, спас.
По суті, життям всім своїм я свідкую,
Що Він Бог живий і живіший всіх нас.

Я знаю Його, Він прощає провини
Такі, що не в силі людина простить.
А Він забуває минуле і вміє
Створити із пороху квіти рясні.

Він в сад перетворює дикі пустині,
В долинах виводить джерела води,
Він Майстер умілий і долю людини
Зуміє одним лише словом спасти.

Я знаю Його, Він постійно дивує
То ракурсом зору, то шумом води,
Коли на вікні візерунки малює,
І тим, як в серцях залишає сліди.

Мені дивовижні пропорції неба,
Баланс атмосфери, небесні тіла,
Краса небосхилу, смак свіжого хліба,
Рельєфи морського скелястого дна.

Він вигадав пульс, траєкторію вітру,
Структуру сніжинки, гармонію нот,
А вранці задумав Він трель соловʼїну,
І змахом крила запалив горизонт.

Він совість божественну вклав у людину,
Жагу до розгадки причини буття.
Душа, не поєднана з Ним, сиротина,
Нещасна і бідна, як в спеку земля.

Прислухайся… може і ти вже знемігся
Від спраги і від порожнечі в душі.
А значить, Він близько, Він тут, розумієш?
А значить, пізнать Його можеш і ти.
Перекл. Л. Пашко