soco

Я задумаюсь, мысль мне пришла

Я задумаюсь, бачу той день.
Помовчу… Помолюся в тиші.
Уявлю, як в світ темний іде
Бог в невинній дитячій душі.
Незбагненний Творець всіх світів,
В Нього – влада безмежна, Він – Цар,
Славу, трон в небесах залишив
І прийшов Немовлям, людям в дар.

Поле, ніч… Ось вогонь вівчарів.
Підійду, посиджу біля них.
Хвилю теплих людських почуттів
У словах я відчую простих.
Уявлю дивний ангельський спів,
Божу славу і голос згори.
Радість в серці, крізь далеч років,
Спалахне, як вогонь вівчарів.

З пастухами у місто піду,
Не відстану від них ні мить,
В яслах царську Дитину знайду,
Що в хліві, а не в ліжечку, спить.
Тихо я підійду до ясел,
Поклонюся, а сам не збагну:
Той, Хто світ на долоні несе,
Вбогі ясла отримав для сну.

Навіть ліжка Йому не знайшлось
В найпростішій кімнаті, в теплі.
На соломі лежати прийшлось
Визволителю неба й землі.
Це для мене, для інших людей,
Так смиренно лежав мій Ісус…
Я в уяві змалюю той день,
Помовчу… І Йому помолюсь.