soco

Якби ж то повік міг я бути Твоїм,
Я б сів біля Тебе в смиренні
І слухав покірно, з натхненням живим
Про рай, де радіють спасенні.

Про щастя, про світ, про любов і життя –
Ти книгу Свою розгортав би.
І вічним блаженством, як Боже дитя,
Я душу свою наповняв би.

Якби ж то повік міг я бути Твоїм,
На груди Твої прихилятись.
Земні я багатства роздав би усім,
Аби лиш Твоїм називатись.

І раптом в молитві на серці тепло,
Любов і добро відчуваю.
І чую Твій шепіт: – Від тебе давно
Я щирої віри чекаю.

За тебе життя Я Своє положив.
Було Мені в світі нелегко.
І кров’ю Своєю тебе Я омив,
Хоч ти й відійшов так далеко.

Тепер вже ти Мій, всі вагання твої
Забрав нині Я аж навіки.
Мій друже, Мій брате, скоріше прийди –
Тебе ждуть дарунки великі.

Я впав, плачучи, перед Богом святим
Тієї ж предивної хвилини.
А Бог мій мене називає Своїм,
Мої всі простивши провини.