soco

Христос завжди молився,
Як вдень, так і вночі,
З Отцем Своїм ділився
Усім, що на душі.

Сумує опівночі,
Не спить моя душа,
Схилитися так хоче
До ніг святих Христа.

На самоті, охоче
Коліна Він схилявв,
Один, посеред ночі,
Отця Свого благав.

Коли ішов до Лазаря –
Отця Свого молив,
Щоб в світі Він прославився
І друга воскресив.

В сльозах гірких Всевишнього
За місто Він благав:
Мов пташка крила, їм Свої
Я руки простягав.

В саду, у Гефсиманії,
Він плакав та зітхав,
І до землі з благаннями
Чоло Своє схиляв.

«Пильнуйте і моліться!»–
Він друзів закликав.
І знову Сам покірно
Коліна прихиляв.

Навчи мене, мій Боже,
Молитися в сльозах,
Щоб бути мені схожим
На Тебе, любий Спас?

Душа моя зітхає,
Спокою не знайде –
Молитися бажає
Все більше день за днем.