soco

Не стучися в окошечко пташечка

1. Ти не стукай в віконечко, пташечко,
І про долю мою не журись.
Вдалині бачу поле, ромашечку,
Що так віддано дивиться ввись.

2. Над землею, величне та сяюче,
Сонце небо обходить усе.
Вітер лагідний, трави хитаючи,
Запах літа до в’язня несе.

3. Він шепоче про ласку Спасителя,
Про потіху в хвилинах сумних.
І що тут, у в’язниці, за Вчителя
Я всі труднощі винести зміг.

4. Так самотньо у камері, холодно,
Сірі стіни та тиша німа…
Від туги я схилив свою голову,
А на серці – журба, як пітьма.

5. Пташко люба, до мене не стукайся,
В далечінь, в рідний край полети.
Пролети над садами та луками,
Де лишились сім’я та брати.

6. Передай їм любов мою щирую
І прощальний привіт передай.
Залишаю я тіло та з вірою
Йду в небесний омріяний край.

7. У вітчизну святу, незбагненную,
Що чекає на вірних Христу,
Там, разом із Його Нареченою,
Щастя вічне нарешті знайду.

8. У віконце, пташино, не стукайся,
Вже не чую я спів твій дзвінкий.
В сірих стінах, зріднившись з розлукою,
Завершив я вже шлях свій земний.

Вірш, який можна розповісти перед піснею:

В непривітнім краю дев’ять місяців холод царює,
А деревам до неба рости не дає мерзлота,
Серед тундри, вітрів, що зимою навколо лютують,
Притаїлося місто в снігах, на ім’я Воркута.

Тут страшні табори, що криваву ціну вимагають,
За етапом – етап, все по рейках вагони біжать…
Тут вугілля із потом та кров’ю щоденно мішають,
А під кожною шпалою – мрії, надії лежать.

Через пекло пройшли ті, що місто в снігах будували,
Табори відняли в них секунди, години, роки…
Із колючих дротів, із етапів життя тут писали.
Воркута… Невеселі, криваві твої сторінки.

Серед тундри – німе кладовище, самотня могила,
Тут притулок нещасних, невинно загублених душ,
Після розстрілів – тиша, все килимом тундра покрила,
Скрізь трава поросла, а у червні – ромашки цвітуть…