soco

Там, на осяянiй вершинi,
На славу дивлячись Христа,
Петро, здивований видiнням,
Сказав Йому такi слова:
”Як добре, Господи, з Тобою,
Поставим три намети тут
I в сяйвi слави неземної
Печаль забудемо i труд”.

Та раптом сяйво дивне зникло,
Нема нiкого, крiм Христа;
I учнiв Вiн повiв в долину
На труд у села i мiста.
Вiн знову їх повiв назустрiч
Скорботам, працi, боротьбi,
У свiт неправди i спокуси,
Назустрiч стомленiй юрбi.

Ми на земнiй дорозi часто
Думками линем в небеса
I мрiєм всi про вiчне щастя,
Бо тут стомилася душа.
Коли Ти бачиш, вiчний Боже,
Що сил нема для боротьби,-
Допоможи у час тривожний
Більш довірятися Тобі.

Коли Ти Сам йдеш перед нами,
То серед всiх земних скорбот
Ми завжди радiснi серцями
Й звершаєм безлiч перемог.
З Тобою не здолає ворог,
Який вiйною йде на нас,
З Тобою спокій в час тривоги,
Ти – свiтло нам у темний час.