soco

Так тяжко буває на серці, до болю,
Тернистою стежкою в небо іти.
Та далі все йду я, Христе, за Тобою,
Покірно іду, як велів мені Ти.

Я лиш перехожий в землі незнайомій
І, наче, забутий на світі людьми…
Висить моя арфа на гілці вербовій,
І пісня замовкла, струна не бринить.

І часто буває, як плаче дитина,
Так я у скорботах журливо молюсь.
І в рідну країну, улюблену й дивну
Душею, і серцем, і духом все рвусь.

У небо блакитне, де сонечко сходить,
Туди підіймаю я очі свої,
Там втомлений, бідний притулок знаходить,
Там спокій бажаний, там мрії мої.

І пісня прекрасна полине в ефірі,
З тим співом небесним свій голос зіллю.
А тут я невільник, сумую безмірно,
Наспівую пісню журливу свою.