soco

При горі смоковниця росте…
Садівник вже третій рік спішить:
– Скільки праці вкладено в тебе,
Й досі ще без плоду ти стоїш.

Гордовита в пишноті своїй
Вітки розпустила до землі.
Садівник підносить погляд  свій:
Що, скажи, бракує ще тобі?

Ти ж колись билинкою була,
Я тебе старанно поливав.
Ти під сонцем швидко так зросла,
І твій плід я з радістю чекав.

Та в сльозах Його я ублагав —
Дай для неї ще один лиш рік.
«Зріж її, – мені Він так сказав, –
Як не дасть вона для Мене плід».

Друже мій, а як в житті у нас:
В радості плід Богу несемо,
Чи лишивши Господа наказ,
Виконання вироку ждемо?!

Та не хоче Бог втрачати нас —
Він чекає і від нас плоди.
Будем вдячні ми Йому всякчас,
Смоківницю згадуймо завжди.